Голод… Це
страшне слово повертає нас у далекі 1932 – 1933 роки. Український народ у
смутку і скорботі доземно схиляє голови, вшановуючи пам’ять мільйонів його
жертв, засуджуючи творців цієї чорної сторінки в історії України. Наш народ
пам’ятає сторінки свого життя, але з часом відійдуть у небуття свідки тих
трагічних подій Великого Голодомору. А тому варто робити все, щоб нащадки,
особливо молодь, знали про ті лихоліття, свято берегли їх у своїй пам’яті в
ім’я того, щоб таке страшне минуле ніколи не повторилось.
До Дня пам’яті
жертв голодоморів та політичних репресій працівники Карлівської ЦРБ ім.
А.Михайленка провели годину-реквієм «Ми в цій землі житами проросли, щоб голоду
не знали люди вічно», на яку запросили учнів 9-А класу ЗОШ №3 та Ніну
Харлампіївну Завгородню, яка 10-річною дівчинкою пережила Голодомор.
Зав. відділом
обслуговування Ольга Головня ознайомила присутніх із трагічними сторінками тих
страшних подій української історії, зокрема і фактами Голодомору безпосередньо
в нашому краї, згадала про жахи голоду 1932-33 років, про загибель мільйонів
людей, про трагізм, який ховається за словом «голодомор».
Ніна
Харлампіївна поділилася з учнями тими далекими й тяжкими спогадами часів
дитинства, а класний керівник Ольга Шведенко на прикладі своєї родини розповіла
про ті трагічні події, коли голодна смерть забирала людей.
Кажуть, що
історії властиво повторюватися. Наше завдання зробити так, щоб таких трагедій
більше не було. Нехай же пам’ять про мільйони українських жертв стане поштовхом
до скерування наших основних зусиль до праці заради збереження життя і для
боротьби за життя, а це значить – за волю, незалежну державність нашої
української нації.
Немає коментарів:
Дописати коментар