Добро і зло в житті віками поряд,
Ніхто їх не розвів ще врізнобіч,
Гортаються листки і щастя, й горя,
Міняються місцями день і ніч.
І знову зустріч…. Зустріч на яку чекали кілька років… Поезія Івана Басараба
хвилювала душі читачок з того часу, як з’явилась в колективній збірці
полтавських авторів «Перехрестя» (2007 р.). Об’єднавшись у читацькій клуб
«Елегія», поціновувачі поезій неодноразово звертали увагу і на поетів осінній
смуток, і на його сердечну відкритість до краси, і на самозречену
відповідальність за співмірність і правдивість світу.
Тож своє перше засідання 2017 року елегівці провели у формі живої книги,
ім’я якій – Іван Басараб. Розмова вийшла тепла й щиросердна. Читачі декламували поезії, що припали до
душі. Їм імпонує поетів тихий, але далекий шлях до самого себе і до людей:
Ми хліб і сіль, лампада тлінна
В руці Творця серед пітьми,
Ми сповідь сьомого коліна,
Прощення й гріх … Усе це – ми.
Прикметно, що ряд Басарабових віршів громадянського звучання («На ядернім
хресті», «Моя Україна», «Іншими очима», «Немає правди у війні» та ін.) мають
виразний особистий характер: як Сковорода, поет не мириться з дисгармонійністю
людської душі й суспільства. Тому цілком закономірно, у смисловому ключі пісні
«Всякому городу нрав і права», написаний вірш «Хто розхристану правду чеше…»
ліричний герой «шукає людину».
Поділився Іван Басараб ще не виданими віршами. Цікаво було почути їх у
авторському виконанні. Мандри поетового серця вияскравлюють головне: слід цінувати те, що маєш, -
родину, дітей та онуків, останню любов до «осінньої жінки», заради якої й слід
«жити далі». Таки коловорот, вічне повернення того, хто йде, до самого себе.
Немає коментарів:
Дописати коментар