З глибини народного життя вийшла поезія Василя Симоненка. З мужності
народу, з горя його і його звитяжної боротьби виспівалась вона. Звідси той дух
непоборний, яким вона пройнята.
Вітер часу не остудить Симоненкових поезій, вогнем душі жевріють вони і
сьогодні, як і тоді, коли вперше так жагуче й неповторно випурхнулись у світ.
Його пророчі слова
Можливо, знову загримлять гармати,
І танк зімне пшеницю на лану,
І буде плакать і журитись мати,
Коли сини ітимуть на війну…
заставили зронити сльози учасниць клубу «Елегія», що зібрались на
вечір-портрет, присвячений 80-річчю поета-земляка. Адже всіх хвилюють події в
Україні, а тим більше жінок-матерів. З захопленням поринули вони у світ поезії
Василя Симоненка. З цікавістю знайомились з нелегкими сторінками життя автора,
із задоволенням цитували поетичні рядки. У Симоненка подобається все: і
громадянська поезія, і лірика, і поетичні казки.
Дорога Василя Симоненка не зупинилась біля його могили у Черкасах. Адже
лишилася і ще одна – у людське безсмертя, де буде звучати Симоненків заповіт:
Можна все на світі вибирати, сину
Вибрати не можна тільки Батьківщину.
Немає коментарів:
Дописати коментар