Зірки гаснуть на землі,
Але спалахують на небесах
Читачки жіночого клубу «Елегія» давно знайомі з творчістю поетеси Людмили
Овдієнко, адже збірка антології сучасної жіночої поезії Полтавщини «Вишнева
повінь», у якій містяться і вірші Людмили Овдієнко, є віддзеркаленням думок і
мрій жіноцтва, настільною книгою, молитвою.
З болем у серці сприйняли «Елегівці» звістку про смерть поетеси. Мріяли
провести вечір поезії з Людмилою Овдієнко, а зібралися на вечір пам’яті. Важко
повірити, що жінки з великими прекрасними очима вже немає серед нас…
Але залишились вірші. Такі по-народному прості, але аристократичні, з
особливою оголеністю почуттів. Це її неприкаяні сумніви й болі, її зустрічний
трепет і солодкий порив, і гіркота розгубленості від розчарування.
Натхненно, вкладаючи власні спогади і болі, читали жінки улюблені вірші
авторки. переглядаючи відео, із хвилюванням прислухались до кожного слова
поетеси на презентації останньої збірки «Життя вже майже зрозуміле…». Із
теплотою і ніжністю розповіла про свою двоюрідну сестричку, Мілочку, як її
називали в родині, активістка клубу «Елегія» Галина Войтенко. Згадала і перші
літературні спроби, і вихід дебютної збірочки – «метелика», і визнання поетеси.
Закінчився вечір хвилиною мовчання та запаленням символічної свічки пам’яті,
пам’яті про Жінку, Матір, Поета…
Торкнусь востаннє
до щоки щокою,
Легенько подихом
пригладиш коси.
Ти пам’ятай, що я
була такою
Легкою, наче
гілка абрикоси…
